Солоний піт і кров заливають очі,
Зранені ноги іти вже не хочуть,
А навкруг звіриний оскал юрби.
“Боже, як важко цю чашу нести !”
А юрба глузує, плює, скаженіє…
Невже це люди? Серце німіє...
Чому не здригнулась рука вояка,
Як сіпнулась від болю Божа рука,
Як цвях іржавий в долоню впився,
Як каплі крові святі лилися?
Серця де ваші? Де ваші очі,
Що на страту дивились охоче?
Невже це Цареві своєму хвала
У вінку кривавім голова?
“Він інших спасав, а Себе не може!”
“Він Божий Син? Щось ніяк схоже ?!» -
Хто під ніс собі шептав,
А хто у вічі кричав.
Невже всі вони забули?
Невже так і не відчули,
Що розіп’яли найліпшого друга…
І що безглузда була їх наруга?
Нажаль, у гріховні серця,
Ніяк не доходить істина ця?
* * * * *
Давно це було … Пройшли віки,
А ми все утікаєм з-під Його руки
І залишаємось такі ж,
Продали б Бога знов за гріш.
Розіп’яли б знов,
Святу Любов,
Та Він і в цей шалений час,
З надією іще чекає нас…
Червень 1999р.
Комментарий автора: Це мій найперший вірш. Його звичайно рекомендують підправити. Тож так і роблю. Виправляю. Та чи вдало?
Мучинский Николай ,
Тернополь, Украина
Женат. Двое дочерей.Собираю разные удивительные истории-свидетельства, которые случаются с нами в реальной жизни ибо Господь творит чудеса и по сей день. С Божьей помощью пишу по них рассказы, в основном на украинском языке. Есть и небольшая часть рассказов надуманных. Они из личных наблюдений и рассуждений, или сотканы из нескольких историй.
Божих Вам благословений! e-mail автора:ilkivkolja@i.ua
Прочитано 9299 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Зміст дуже глибокий, відчуваеться біль. Підсумок теж сподобався. Але... рима не допрацьована, дуже стрибае. Також це стосуеться розміру. На форумі цього сайту знаходиться дуже корисна інформація як писати добротні вірші. Не залишайтеся на свому рівні.
Благословінь вам. Комментарий автора: Дякую! В мене є дуже багато віршів, але через цю проблему, я їх не публікую і можна сказати перестав писати, перейшов на оповідання. Хоча мені жаль. Мабуть Ви праві потрібно попрацювати в тому напрямі. Щодо "Гологофи" вірш теж давній, та я не стримався, з відомих Вам причин, а може тому щоб Ви мене підштовхнули до праці.
Благословінь Вам Божих!
Сменяет суматошный день... - Cветлана Касянчик Это стихотворение написано много лет назад. Только, только начиналась перестройка. Горбачёвское время. Пост-чернобольское время. Время первых национальных конфликтов. Время рассыпающихся идеалов, надежд. Время - первых евангелизаций. Мои близкие друзья из церви города Нововолынска организовали миссионерскую группу, назвавши себя "Владельцы Счастья". Позже, эта группа стала частью миссии "Голос Надежды", с центром в Луцке, на Волыне. Вот тогда, я и написала это стихотворение для одной из первых миссионерок нашего времени, Любы Ткачук (Мельник). Она использовала его в своей работе в Карелии, в Перми. Но, уже много лет это стихотворение просто лежит себе в моей старой записной книжке. Последнее время мне почему-то оно пришло на память. Захотелось поделиться им с моими читателями. Может быть кто-то вспомнит свою молодость. И снова приуставшая душа загорится огнём миссионерства и служения ближним.
